Цікавинкі зарубіжної літератури

 

Дивні звички видатних людей  

•        ГЕТЕ  мав звичку працювати в герметично зачиненому приміщенні,без найменшого доступу свіжого повітря.

•       О.ДЮМА часто переривав роботу над черговим романом,щоб записати хоча б пару рядків до своєї книги ... з кулінарії...

•       Ч.ДІККЕНС кожні п'ятдесят рядків написаного ним тексту запивав ковтком гарячої води.

•       ВОЛЬТЕР зовсім не міг працювати,якщо в домі не було кави. За день він випивав іноді 50 чашок цього напою.

•       БАЙРОН,сідаючи до столу,роздивлявся довкола, чи не стоїть часом де-небудь сіль,яка чомусь доводила його до крайнього ступеня роздратування.

•       БАЛЬЗАК на доказ своєї поваги до геніальних людей знімав капелюха,коли говорив про себе.

                 Літературні бувальщини    

    Гомер. Письменник, що не писав

    Гомер давно вважається найвидатнішим письменником усіх часів, хоча він не написав жодного рядка. Усі свої твори Гомер тримав у пам'яті з тої простої причини, що не вмів ні читати, ні писати.  

АНТИГОМЕР

    У IV ст. до н. е. із Македонії в Александрію прибув філософ-ритор Зоїл, прозваний «бичем Гомера». Він на­важився прочитати цареві Птолемею свої праці, в яких критикував «Іліаду» й «Одіссею» Гомера. Побачивши, що нападають на батька поетів і всієї літератури, що ганьблять людину, творами якої захоплюються всі народи, Птолемей був дуже цим обурений, але нічого Зоїлові не відповів. Та коли оратор затримався в країні, бо залишився без грошей, він звернувся до царя за допомогою. Птолемей йому відловів:
— Гомер, який помер тисячу років тому, віками годує багато тисяч людей,— отже, той, хто вважає себе духовно вищим за Гомера, має прогодувати ще більше людей, ніж Гомер. Іди геть!

 Езоп
Друг і ворог

Існує кілька легенд про перебування Езопа у філософа Ксанфа. Вражений мудрістю байкаря, Ксанф купив його на торгах. Запросивши якось гостей на бенкет, він наказав Езопові почастувати їх найкращими стравами. Раб-мудрець купив кілька свинячих язиків і приготу­вав їх.
—        Чому ти приготував страви з язиків? — запитав Ксанф.
—        А що може бути краще? — відповів той.— Адже язик єднає людей, він є ключем до знань, він вчить, пере­конує, наставляє. Здивований Ксанф наказав Езопові приготувати наступ­ного дня страву з найгірших продуктів, і знову Езоп по­частував гостей свинячими язиками. На запитання розгніваного Ксанфа він відповів:
—        Але ж язик — найгірша у світі річ! Це причина усіх чвар, судових процесів, джерело воєн і міжусобиць.

СТОРОННІ ЛЮДИ

    Філософ Ксанф запросив до себе своїх учнів і послав Езопа, щоб той їх зустрів:
—        Гляди лишень, щоб ніхто із сторонніх не прийшов, тільки вчені.
    Езоп став біля воріт. Усіх, хто приходив, запитував:
—   Чим собака водить?
    Ті вважали, що Езоп з них знущається, і поверталися додому. Тільки один із прибулих відповів на це запитання:
—    Хвостом і вухами.
    Його Езоп і впустив. Хазяїнові доповів:
—   Прийшов один філософ, вчених більше не було.
    Ксанф вирішив, що учні його обманули, але наступного ранку вони дорікали своєму вчителеві:
—        Якщо ти хотів покепкувати, то не треба було для цього ставити на воротях Езопа.
    Хазяїн покликав раба, і той у присутності учнів філо­софа все йому розповів.
    Почули учні таку мову і вирішили, що Езоп мав рацію.

ПЕРЕХІД З ВАНТАЖЕМ

    Разом з іншими рабами Езопові було наказано зробити кількаденний перехід. Езоп звернувся до хазяїна з проханням дати йому легшу корзину, бо він значно поступається силою перед іншими рабами.
— Вибери собі сам! — сказав хазяїн.
    Езоп узяв найбільшу корзину з хлібом. Товариші сміялися з нього: він ледве дійшов до місця ночівлі. Але наступного ранку йому було значно легше нести свою ношу — раби повечеряли й поснідали кількома хлібинами.
    До місця призначення Езоп ішов майже з порожньою корзиною.

Аліг'єрі Данте

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ — СЕСТРА ЗАХОПЛЕННЯ

    Аліг'єрі Данте любив рідкісні книги. Тому часто заходив до лавки аптекаря, який торгував ще й книжками і вважав за честь зберегти для поета що-небудь цікаве. Та одного разу аптекар скрушно зітхнув: розкупили видання, які могли б зацікавити письменника.
—             Гляну щось інше, не хвилюйтесь,— відповів Данте і, стоячи біля прилавка, почав читати. За вікном вирував святковий натовп, до кімнати линули сміх, музика, спів. Коли Данте перегорнув останню сторін­ку, був пізній вечір.
—             Дякую вам за люб'язність,— сказав поет аптекареві, повертаючи книжку.— Я прочитав її.
—             Пробачте, пане Данте, навколо такий гамір, вам дуже перешкоджали,— із співчуттям промовив аптекар.
—      Гамір?! — здивувався поет.— Я нічого не чув!

 ДИВОВИЖНА ПАМ'ЯТЬ ДАНТЕ

    Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечора­ми ходити на площу Сапта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:
—             Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.
    Данте відразу сказав:
—      Яйце.
    Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:
 —      З чим?
    Данте:
 —      З сіллю.

ЩЕ РАЗ ПРО ПЕКЛО

    Літературний критик запитав відомого письменника, чи знає він ті країни, про які пише. Письменник сказав, усміхнувшись:
— Цікаво, запитали б ви про це Данте після того, як він написав «Пекло»?

Уїльям Шекспір 

ЯК СТАТИ ШЕКСПІРОМ 

    Розповідають, що до Шекспіра прийшов юнак і запитав, що йому треба робити, щоб бути таким, як Шекспір. Письменник відповів:
— Я хотів бути богом, а став тільки Шекспіром. Ким же будеш ти, якщо мрієш стати лише мною?

НІЧОГО ДОКОРЯТИ 

    Один критик докоряв Шекспірові, що той запозичив майже всю сцену з п'єси сучасного йому автора. Шекспір відповів:
- Це моя дочка, яку я забрав від нікчеми, щоб ввести її в пристойне товариство. 

ВТРАТИВ НАГОДУ 

    Відомого шекспіролога доктора Семюєля Джонсона запитали:
- Чи то правда, що Френсіс Бекон написав п'єси Шекспіра?
    Учений відповів:
 - Не знаю. Але якщо він цього не зробив — втратив велику нагоду...

Вольтер 

ШКОЛА МУДРОСТІ 

    Один молодий літератор просив Вольтера порадити йому який-небудь філософський твір, звідкіля можна було б запозичити щось корисне.
— Візьміть якомога більше чистого паперу,— порадив Вольтер,— і ретельно записуйте все, що здасться вам важ­ливим і значущим. Життя — найкраща школа мудрості.

КОРОЛІВ БАГАТО 

   За своє вільнодумство Вольтер накликав на себе не­вдоволення уряду і кілька разів змушений був виїздити в сусідні країни. 1750 року на запрошення короля Фрідріха II він поїхав до Пруссії. Якось, катаючись на човні з Фрідріхом II, Вольтер помітив, що крізь щілину набирається вода, і вистрибнув на берег. Король залишився в човні і глузливо запитав:
— Ви так боїтесь за своє життя?
— Звичайно,— відповів Вольтер.— Королів — багато, а Вольтер — один.

ПОМСТА САДІВНИКА 

    Пихаті пруські вельможі викликали неприязнь у Воль­тера. Особливо не терпів він одного придворного. Цей вельможа вихвалявся своїми розкішними садами, твердячи, що вони найкращі в Європі. Вольтер вирішив поглузувати з нього і передав йому замість насіння рідкісних квітів висушені ікринки оселедців.
- Перекажіть своєму садівникові,— сказав Вольтер,— що це насіння дає перші сходи за два тижні, а ще через два - мають з'явитися квіти нечуваної краси!
    Але справу зіпсував садівник, який усе зрозумів. За два тижні Вольтера запросили до придворного, щоб показати перші сходи "чудових" рослин. Коли Вольтер при­йшов у сад, він побачив ділянку, на якій стирчали голови оселедців.
- Мій садівник каже,— посміхаючись, пояснив госпо­дар,— що ще через два тижні ви зможете побачити й хвости!

ЧУДЕС НЕ БУВАЄ 

    Переляканий слуга прибіг до Вольтера і доповів йому, що змія обвилася навколо ціпка, залишеного в передпокої, і він вбачає в цьому якесь віщування і диво.
—  Я не визнаю чудес,— відповів філософ.— От якби мій ціпок та обвився навколо змії, тоді, напевне, довелося б у них повірити.

НЕБЕЗПЕЧНА БІОГРАФІЯ 

    Вольтера запитали, чому він не напише біографію свого короля.
— Ні за яких обставин,— пояснив філософ.— Це найвірніший засіб втратити королівську пенсію.

ПОРУЧ І ВИЩЕ 

    Герцог Орлеанський, прогулюючись з Вольтером, зробив йому зауваження, що тон, яким той розмовляє з ним, дуже фамільярний.
— Не забувайте, що я стою значно вище за вас,— про­мовив герцог.
— Зрозуміло. Адже стояти вище за мене легше, ніж стояти поруч.

УСЕ ВІДНОСНО 

    Хтось зауважив Вольтерові:
— Чи не занадто високо ви самі себе цінуєте?
— Звичайно, високо,— відповів мислитель,— але лише тоді, коли порівнюю себе з деякими іншими людьми. Коли ж я порівнюю себе з самим собою, моя оцінка дуже низька!

ОДНАК ПОКАРАНИЙ 

     1727 року Вольтер перебував у Англії, громадськість якої була настроєна проти Франції. Одного разу, коли він прогулювався по Лондону, письменника оточила юрба. Залунали вигуки: «Вбити його! Смерть французам!»
    Вольтер не розгубився і, звертаючись до натовпу, мовив:
- Ви хочете мене вбити за те, що я француз! Та хіба я вже не досить покараний тим, що не англієць?..
    Почулися оплески. Письменник спокійно пішов далі.

Й.-В. Гете 
Чи присвячувати книжки

    Наполеон умовляв Гете присвятити який-небудь твір цареві Олександру.
— Сір,— відповів Гете,— це не в моїй звичці. Я нікому не присвячую своїх книжок, аби потім не жалкувати.
    На це Наполеон заперечив:
— Великі письменники часів Людовіка XIV думали інакше.
— Справді,— погодився Гете,— але ви, ваша величність, не будете заперечувати, що їм з цього приводу неодноразово доводилося жалкувати.

НЕМЕЗІДА —БОГИНЯ ПОМСТИ 

    Якось Гете і його меценат герцог Веймарський, прогулю­ючись за містом, зайшли в селянський двір і попросили хазяйку напитися. Господарка увійшла в дім, а герцог вирішив тим часом пожартувати: вхопив кота, який бігав у дворі, і вкинув його в бочку з олією, що стояла поруч. Герцог так жваво розмовляв з селянкою, яка принесла молоко панам, що та навіть не почула нявчання кота з  бочки. За кілька днів поет і герцог знову йшли тією ж дорогою. У герцога заговорила совість, і він вирішив попросити пробачення за нікчемний жарт, заплативши селянці гроші за зіпсовану бочку олії. Що ви, добродію,— відповіла селянка,— жодних збитків тут немає. Я поставляю олію у Веймар, до двору Герцога, а вони там усе з'їдять!
- Немезіда! - тільки й сказав Гете, багатозначно глянувши на вельможного жартівника.

РЕВАНШ

     Одного разу Вольфганг Гете вирішив відвідати свого давнього  приятеля літератора Фрідріха Клінгера. Підійшовши до дверей його будинку, Гете почув голос Клінгера, який наказував комусь:
- Скажіть, що мене немає вдома!
    І за мить покоївка, відчинивши двері, чемно сказала гостеві:
- На жаль, пана Клінгера немає вдома.
    Сталося так, що наступного дня Фрідріх Клінгер сам прийшов до Гете в якійсь терміновій справі. Коли він постукав у двері, Гете висунувся у вікно й цілком серйозним тоном сказав:
- Пана Вольфганга немає вдома.
    Клінгер голосно розсміявся:
 - Ти завжди жартуєш, Вольфганге!
- Ні, я кажу це цілком серйозно, - промовив Гете, - мене немає вдома.
    Клінгер усе ще сміявся.
- Мене дивує твій сміх, - суворо сказав Гете. - Якщо я вчора повірив твоїй покоївці, невже ти не можеш сьгодні повірити мені?

ХТО ВИЩИЙ? 

    Якось у розмові з Еккерманом Гете висловився:
— Публіка ось уже двадцять років сперечається, хто вищий: Шіллер чи я; їм би радіти, що вони мають двох мужів, про яких варто сперечатися.

НЕЗРОЗУМІЛИЙ ГЕТЕ 

    У товаристві, в якому був драматург Фрідріх Геббель, зайшла мова про «Фауста» Гете.
— Однак я мушу зауважити,— сказав один літератор,— що в другій частині твору мені багато що не зрозуміло.
— Ви повинні ще додати,— жваво втрутився Геббель,— що Гете тут анітрохи не винен.

І. А. Крилов КНИЖКИ - ДРУЗІ 

    У російському відділі імператорської бібліотеки І. Кри­лов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров. Новий помічник побоювався, чи ж справиться.
- Книжки не вовки, не загризуть, а... цілком проковтнуть! - усміхнувся байкар.
Забагато
    У присутності Івана Крилова говорили про одного товстосума, що мав щороку більше шести мільйонів прибутку.
- Це вже занадто багато, - зауважив Крилов, - це все одно, якби у мене була ковдра на тридцять з лишком аршин.
Контракт
    Господар будинку, в якому наймав квартиру І.Крилов, склав контракт і приніс видатному байкареві на підпис. Там, між іншим, зазначалося: якщо з вини квартиранта будинок згорить, той зобов'язується сплатити шістдесят тисяч карбованців. Крилов підписав папір, тільки додав ще два нулі.
- Візьміть, - мовив він, повертаючи контракт господареві. - Я згоден з усіма пунктами. Але для того, щоб ви були цілком забезпечені, я збільшив суму до шести мільйонів. Для вас буде добре, а мені однаково платити нічим.
Довга стерлядь
    Одного разу Крилова запросили в гості. Серед запрошених був дуже балакучий і брехливий поміщик.
- Якось, - розходився той, - мої люди витягли з Волги стерлядь, ви не повірите, але, запевняю вас, завдовжки звідси... до... - поміщик не закінчив фразу і простягнув руку з одного кінця довгого столу до іншого, де сидів байкар.
    Іван Андрійович відставив трохи стільця й мовив:
- Дозвольте, я відсунуся, щоб пропустити вашу стерлядь.
Генріх ГейнеЛаска вельмож

    Коли канцлеру князю Меттерніху доповіли про крамольні вірші Генріха Гейне і запропонували поцікавитися молодим поетом, він відповів:
 - Рано чи пізно ми його обдаруємо нашою увагою.

Оптимізм - запорука здоров'я

    Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.
- Як ся маєш, як почуваєшся? - турботливо запитав друг.
- Як бачиш, не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, - жінки все ще носять мене на руках.

Приємна мелодія

    Один поет-початківець надіслав Генріхові Гейне зошит зі своїми віршами. У супровідному листі він писав:
    "Можете відверто висловити свою думку про вірші. Навіть найжорстокішу критику я сприйматиму як найчарівнішу мелодію".
    прочитавши вірші, Гейне переконався, що автор не виявляє жодних ознак поетичного хисту, і відповів йому:
    "Можете вважати, що почули прекрасну симфонію".

Незнайомка

    Гейне сказав якось поету Моріцу Гартману:
- Сьогодні, дорогий Гартмане, мене вже відвідала одна дама. Єдина незнайома вам дама...
- Хто ж це?
- Муза, мій дорогий.

Розмова з банкіром

    Якось у Парижі Гейне зустрів Ротшильда.
- Як ви себе почуваєте? - запитав поет.
- Дуже зле, - відповів банкір. - політика доводить мене до божевілля.
    На це письменник зауважив:
- Доки ви не почнете жбурляти гроші за вікно, я не повірю в те, що ви сказали.

"Обмін думками"

    Коли до хворого Гейне прийшов знайомий письменник, поет почав перед ним виправдовуватись:
- Пробач, але в моїй голові зараз зовсім порожньо. Тільки що від мене пішов Н., ми з ним обмінювалися думками.

 Дороги честі

    Генріх Гейне після якоїсь суперечки повинен був прийняти виклик свого супротивника на двобій. У день дуелі сталася злива. Грузнучи в багні та потопаючи в калюжах, поет звернувся до своїх секундантів:
- Як бачите, панове, дороги честі бувають інколи дуже брудні!

Заборонені книжки

    Коли Гейне повертався з-за кордону до Німеччини, його запитали на митниці, чи він не має з собою заборонених книжок.
- Маю.
- Де? - пожвавішали чиновники.
- Тут, - відповів поет, показавши на чоло.

Невдячний князь

    Як кореспондент аугсбурзької газети Гейне мав давати повідомлення про хід дебатів у баварській палаті. Якось князь Валлерштейн заявив, що він такої промови, яку надруковано в газеті, не виголошував.
    Гейне спокійно відповів:
- Ваша світлість повинні мені подякувати за те, що я вклав у ваші уста кілька розумних фраз.

Можете не хвилюватися

    Якось Генріх Гейне та італійський композитор Белліні грали в більярд. Композитор довго ходив навколо столу, розмірковуючи, яку кулю вдарити.
    Гейне не витримав:
- Поспішайте. Ми не можемо витрачати стільки часу. Хіба ви не знаєте, що усі геніальні композитори померли замолоду.
    Белліні зблід і відклав кий. Товаришам, що спостерігали за грою, він сказав:
 - Ви чули, що сказала ця страшна людина?
    Генріх Гейне зауважив:
 - Я ж не знав, що ви належите до когорти геніальних!

О.С.Пушкін

Солідарність

    Якось до ліцею, в якому навчався Пушкін, завітав імператор Олександр. Відвідавши класи, імператор запитав:
- Хто тут перший?
- Тут немає перших, ваша імператорська величність, тут усі - другі, - відповів Пушкін.

Чи розумна вона?

    Якось на званому вечорі пушкін розмовляв з дамою. Хтось із знайомих запитав поета, чи розумна вона.
- Не знаю, - відповів Олександр Сергійович, - адже я розмовляв із нею по-французьки.

"Маєтки" поета

    Коли Пушкін вечеряв зі своїми друзями у ресторані, до нього підійшов знайомий граф і, побачивши щедрий стіл, сказав:
- Мені здається, у вас багато грошей?
- Так, - відповів Пушкін, - я набагато заможніший від вас, бо наш прибуток йде лише з одного маєтку, а в мене їх 36.
- Як це? - здивувався граф.
- А дуже просто: це літери російського алфавіту.

Золотом за золото

    1826 року редакторам альманаху "Полярная звезда" О.Бестужеву і К.Рилєєву О.С.Пушкін надіслав уривок з "Євгенія Онєгіна". Питання винагороди поет просив узгодити з його братом Львом Сергійовичем, який на цей час мав багато боргів.
    Лев Сергійович запросив у видавців по п'ять карбованців за рядок. Бестужев, ні хвилини не вагаючись, погодився і сказав:
 - Ти продешевив, Льовушко, міг би запросити і по 10 карбованців за рядок. Я тобі і таку ціну дав би, але з умовою додрукувати нашу домовленість в "Полярной звезде", щоб усі знали, з якою готовністю ми платимо золотом за золото.

Оноре де Бальзак

     Час, втрачений назавжди.

    Бальзак, повернувшись з побачення, скаржився знайомому літераторові Сандо:
- І понесли мене чорти на те побачення! Втрачено принаймні дві глави з роману, який я зараз пишу!
Чого не існувало?
    Один поет, нездара і песиміст, на якомусь з урочистих прийомів замучив Бальзака своїми теоріями:
- Світ спливає в безодню; мистецтво занепало; суспільство нічого не винайшло, крім того, що було з часів Гомера!
   Заінтригований впертим мовчанням Бальзака, він запитав:
- Будь ласка, скажіть мені, чого, наприклад, не було 2000 років тому?
- Бальзака, - коротко відповів автор "Людської комедії".

Комплімент?

    Бальзак був запрошений на вечірку з нагоди 50-річчя високопоставленої аристократки. Численні гості пошепки глузували з приводу того, що ювілярка применшує свій вік, адже 50 їй минуло вже давненько.
    Письменник, почувши ці розмови, підійшов до господині й, чемно вклонившись, тихенько промовив:
- Мадам, не вважайте це за тривіальний комплімент, але я мушу вам сказати відверто, що від одного свого 50-річчя до другого ви стаєте все молодшою й кращою!..
Завадило визнання
    Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував "шліфувати" свої твори навіть після набору.
    Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюго:
- Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати.
- Тоді чому ж ви не обрали іншої професії? - запитав Гюго.
- На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.
Зіпсований примірник
    Після виходу в світ "Тридцятирічної жінки" Бальзак надіслав примірник цього твору знайомій дамі, зробивши на книжці власноручний напис.
    Через деякий час, коли вже дружба письменника з цією дамою була порушена, Бальзак побачив той самий примірник свого твору на розкладці. Дізнавшись про ціну книжки, він запитав букініста, чому той продає її так дешево.
- Звичайно, книжку можна було б продати значно дорожче, - відповів букініст, - коли б якийсь дурень не надряпав на першій сторінці оцей напис...
Небезпечна реклама.
    Бальзак, який завжди був у боргах, завинив чималі гроші й булочникові, що постачав йому свої вироби. Втративши надію одержати гроші, він прийшов до Бальзака з проханням:
- Пане Бальзак, за ті гроші, що ви мені завинили, напишіть хоч рекламу для мого підприємства!
    Бальзак погодився і запропонував торговцю вивісити таку табличку:
"Наші вироби дуже любить і охоче купує сам великий Бальзак".
    Трохи згодом булочник знову прийшов до Бальзака - цього разу зі скаргою:
- Ваша реклама розорить мене!
- Невже у вас перестали купувати булки? - здивувався Бальзак.
- Навпаки, купують більше, ніж будь-коли! Але покупці кажуть: те, що любить великий Бальзак, вони хочуть купувати так само, як і письменник, - у борг!

Графологія

    Свого часу Бальзак цікавився графологією. Одного разу до нього прийшла літня вчителька і показала письменникові списаний старий аркуш з учнівського зошита.
- Скажіть, будь ласка, яка доля чекає цього учня?
- Він вам не родич?
- Ні.
- То скажу: це - лінивий учень. Він нічим не цікавиться. Пороху, на жаль, не винайде.
- Пане Бальзак, невже ви не впізнали своєї вчительки? Невже ви не впізнали свій почерк? Адже цей аркуш з вашого учнівського зошита.

Жіноче серце.

    У товаристві, де був Бальзак, зайшла мова про таємниці жіночого серця.
- Дивовижно, як ви можете заглянути в найпотаємніші куточки нашого серця, - сказала одна з дам.
- Так, я можу з першого погляду дізнатись про життєвий шлях будь-якої жінки. Хочете, я розповім вам вашу історію?
    Дама почервоніла й прошепотіла:
- Та вже розповідайте, тільки тихо.

Порятунку не було б.

    Бальзак був непрактичною людиною. Його обманювали видавці, спритні пройдисвіти втягували в сумнівні операції, обіцяючи великі прибутки. В результаті, як правило, замість прибутків Бальзак втрачав гроші, які вкладав у чергову операцію. І тільки почуття гумору рятувало його від горя і відчаю
    Так, коли якийсь дуелянт розповідав у присутності Бальзака, що під час поєдинку його врятувало тільки те, що шпага супротивника наткнулась на дрібну монету в його нагрудній кишені, Бальзак сміючись зауважив:
- Якби я був на вашому місці, я б не врятувався!